• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Психологічна служба школи
• Просвіта для батьків

Типи неправильного виховання в сім’ї

У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій.

Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини.

1. Бездоглядність — дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю, та уваги батьків.

2. Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків — гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин.

3. Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги — кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності.

4. Наступний тип — емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості.

5. Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість.

6. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги...», «У моїх батьків не було змоги...», «Я все життя мріяла,...то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість.

Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок.

Можливі й інші причини:

1. Особливості пубертатного періоду.

2. Ураження головного мозку, хронічні захворювання, інтоксикація.

3. Різноманітні психічні травми — тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

· Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

· Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

· Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

· Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

· Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

· Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

· Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

· Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

· Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

· Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

· Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Як запобігти обману?
Пам’ятка для батьків

1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос — позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні — один крок.

11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини — на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

13. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина — це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», — кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

14. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину — не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

Що таке домашнє насильство?

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров’ю .

Домашнє насильство означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Види насильства

Фізичне насильство:

· Побої, стусани, штовхання

· Перешкоджання вільному пересуванню

· Примус до вживання алкоголю чи наркотичних речовин

· Створення ситуацій, що несуть ризик чи загрозу життю та здоров`ю

· Погрожування зброєю чи іншими речами, що можуть завдати фізичної шкоди

· Позбавлення допомоги під час хвороби чи вагітності

· Перевезення до іншого місця в межах країни чи за кордон шляхом обману або примусу

Психологічне насильство:

· Погрози вбити чи скалічити (в тому числі дітей)

· Словесні образи та приниження жестами й мімікою

· Погрози відібрати дітей

· Шантаж та маніпуляції, введення в оману для власної вигоди

· Булінг (цькування, переслідування, залякування)

· Постійний та цілковитий контроль

· Зневага як до особистості

· Постійна критика та насмішки

· Безпідставні звинувачення та формування почуття провини

· Обмеження у контактах із близькими та друзями, у виборі кола спілкування

· Нехтування правом на честь та гідність

· Безпідставні ревнощі, обвинувачення у зраді

· Дискримінація через переконання, віросповідання, походження, статус

· Примушування спостерігати за насильством над іншими людьми чи тваринами

· Погроза позбавити житла або особистого майна

Сексуальне насильство:

· Примушування до небажаних статевих стосунків

· Торкання інтимних частин тіла без згоди

· Змушення до статевого акту з іншою людиною

· Примус до неприйнятних форм сексу, садистських практик

· Нав`язування відвертого стилю одягу або поведінки всупереч твоєму бажанню

· Примушування спостерігати за статевими актами між іншими людьми

· Примушування до участі у створенні чи перегляді порнографічних матеріалів

Економічне насильство:

· Позбавлення їжі та води

· Обмеження доступу чи позбавлення житла

· Пошкодження особистого майна

· Перешкоджання у доступі до необхідних послуг

· Позбавлення власних коштів, інших матеріальних цінностей

· Майновий шантаж

· Заборона працевлаштовуватись, навчатись

· Примушування до жебрацтва

7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запроваджено комплексний підхід та визначено систему заходів щодо запобігання та протидії фізичному, психологічному та сексуальному насильству в сім’ї.

Дія даного Закону, незалежно від факту спільного проживання, поширюється на таких осіб:

· Подружжя

· Колишнє подружжя

· Наречені

· Мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя)

· Особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти

· Особи, які мають спільну дитину (дітей)

· Батьки (мати, батько) і дитина (діти)

· Дід (баба) та онук (онука)

· Прадід (прабаба) та правнук (правнучка)

· Вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка)

· Рідні брати і сестри

· Інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука)

· Діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими

· Опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням

· Прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя

· Інші родичі, інші особи, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання

Законом встановлено, що до кривдника (особи що вчинила домашнє насильство у будь-якій формі) суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству може бути встановлено спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству. До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать:

1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника (виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України);

2) обмежувальний припис стосовно кривдника (видається судом);

3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (здійснюється уповноваженими підрозділами органу Національної поліції України);

4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників (відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування).

Розглянемо особливості деяких із основних спеціальних заходів, на які слід більше звернути увагу.

Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи.

Вимога поширюється на місце спільного проживання постраждалої особи та кривдника незалежно від того, чи належить таке помешкання одному з них на праві власності, чи дане помешкання є орендованим, або право на квартиру/будинок належить родичам, знайомим тощо.

Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.

Особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду.

Обмежувальний припис видається судом у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

1) постраждала особа або її представник;

2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини – батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи – опікун, орган опіки та піклування.

Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, – за місцезнаходженням цього закладу.

Обмежувальний припис видається на строк від 1 до 6 місяців та може бути продовжений судом на строк не більше 6 місяців. Таке продовження має місце лише один раз.

Судом визначається один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього наступних обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.

Постраждала особа може вимагати від кривдника компенсації її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає (винаймала) з метою запобігання вчиненню стосовно неї домашнього насильства, а також періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника, у порядку, передбаченому законодавством.

Таким чином, законодавство запроваджує нові заходи, які можуть бути застосовані до кривдника у разі здійснення ним домашнього насильства, або погрози його здійснення. Такі заходи мають захищати осіб, які постраждали від домашнього насилля та попереджувати таке насилля.

Номери телефонів куди звенутися за допомогою:

- Національна "гаряча " лінія з попередження насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації

з мобільних 116 123

зі стационарних 0 800 500 335

- Безкоштовно, анонімно, цілодобово, конфідеційно Національна дитяча «Гаряча лінія» з питань запобігання насильства в сім’ї та захисту прав дітей ГО "Ла Страда-Україна" 0-800-500-225 зі стаціонарного або 772 з мобільного (пн-пт з 12.00 до 20.00, сб з 12.00 до 16.00).

- Урядова «Гаряча лінія» для осіб, які постраждали від домашнього насильства 15-47 (цілодобово, анонімно, безкоштовно).

Силка для перегляду відео: https://www.youtube.com/watch?v=VGwE1TIdW9E

Проблема виховання

Серед розмаїття літератури для батьків, сьогодні – 95% усіх книг описують ідеальне життя та ідеальних дітей. Натомість ми постійно у своєму житті стикаємося з реальними проблемами, а самого ідеалу, як такого, не існує. Тому насправді більшість фахівців сходяться у єдиній думці – дитина повинна мати одне базове почуття, яке забезпечуватиме їй комфорт і безпеку в цьому світі. Ним є любов.

Дитина повинна знати: якою б вона не була, поганою чи доброю, вона завжди буде любленою, а також у неї є безпечне місце – це її сім’я та дім. Усе інше не має значення.

Найбільший страх дитини – це страх сепарації, тобто відділення від рідних. Доволі часто, коли ми говоримо про проблему суїциду, то звертаємося до відчуття безпорадності, непотрібності. У такому стані, здебільшого, підліток почуває себе покинутим саме батьками.

Найкраще, що батьки можуть зробити для своєї дитини, – це забезпечити їй почуття потрібності та безпеки у колі найрідніших.

Вікові кризи

Упродовж свого життя ми переживаємо декілька вікових криз – першого року життя, трьох років, шести-семи років, середнього віку та інші. Проте найскладнішою для батьків є криза підліткового віку. Це етап, коли діти особливо активно проявляють своє «я», прагнуть продемонструвати батькам наявність власної думки та можливість і бажання вирішувати особисті питання самостійно. Але найголовніше у цьому віці – підлітки хочуть, щоб дорослі звертали увагу і рахувалися з їхньою думкою. Додайте до цього фізіологічні зміни у житті підлітка і отримаєте цілу купу нових відчуттів, з якими дитина намагається вживатися.

Особливості поведінки підлітка

Такий вік характеризується зміною авторитетів. До підліткового віку авторитетом є дорослі. Навіть попри те, що поведінка дитини може бути неправильною і на зауваження, дитина на нього відреагує. Підліток втрачає цей авторитет у якості дорослого, у цей період часу постає питання соціального статусу дитини, яке є набагато важливішим, ніж зауваження з боку батьків. По суті авторитетом стають однолітки.

Батькам ж не хочеться втрачати авторитет в очах їхньої дитини. Переважно вони дивляться на цю кризу з власного віку, мовляв, я старший(а), розумніший(а) і досвідченіший(а), і щоб моя дитина мені не розповідала, я все рівно знаю, що життя складається інакше. А така поведінка не є правильною.

Врегулювати кризу підліткового віку можна наступним чином. Насамперед, батьки повинні усвідомити, що у них будуть труднощі з дитиною. І це нормальне явище. Найперше, ставитись до цього спокійно.

Єдине, що залишається батькам –прийняти це.

Що не слід робити у спілкуванні з підлітком?

Головне – не впливати на дитину авторитарно, не чинити на неї тиску. Це не означає, що не повинно бути дисципліни чи рамок. Але потрібно розуміти: якщо такі рамки було побудовано впродовж усього життя підлітка, то, навіть у кризові моменти, він за них не вийде. Звичайно, дитина чинитиме їм опір, але вони настільки закорінились у її поведінці, що увійшли у звичку. Якщо ж рамки були розмиті, або у певний період часу зникли, через будь-яку іншу соціальну ситуацію: розлучення батьків чи смерть когось з близьких людей, то ситуація контролю втрачається. І на перший план виходить думка оточення, коліжанки, хлопця, який подобається.

Ще одна річ: дитині ніколи не потрібно брехати. Навіть «брехня з добрими намірами» – це не завжди добре. Часто батькам здається, що їхні діти, у силу того, що мають маленький життєвий досвід, на даний момент не повинні знати про ті чи інші обставини. Це викликає з боку дитини опір. Оскільки в іншому колі вона може дізнатись більше, у неї з’явиться своєрідний дисбаланс. Мовляв, я маю інформацію, а батьки вважають, що мені зарано це знати. Якщо дитину щось цікавить, то з нею потрібно поговорити, бодай через те, що вона дізнається про це з іншого джерела. У такому випадку ми можемо навіть говорити про втрату довіри до батьків.

Батьки повинні намагатись поводити себе якомога ефективніше у спілкуванні з дитиною, тоді усі проблеми усуваються. Але це є щоденною роботою. Неможливо за один день налагодити те, чого ніколи не було. Підлітковий період потрібно просто пройти адекватно, не загострюючи його.

Про групи ризику суїциду

Суїцид – це складне не тільки психологічне, а й соціальне, економічне явище. І насправді навколо нього створено певні міфи, які плекали багато років: до суїциду більше схильні діти, які знаходяться у малокомфортній соціальній ситуації. Насправді це не так. Навпаки, найчастіше скоюють самогубство діти з забезпечених сімей, яких не сприймають як таких, що належать до групи ризику.

Дитина з так званої «неблагополучної сім’ї», яка знаходиться у несприятливих умовах з дитинства, насправді упродовж свого життя вчиться чинити опір, таким чином виробляє у собі внутрішню рису пручатися будь-яким насильницьким проявам. Тому її схильність до суїциду не є надто високою. Хіба що така дитина потрапила у критичну ситуацію.

Натомість діти, які, як нам здається, ростуть у сприятливих для них умовах, якраз не готові зіштовхнутись із складною життєвою ситуацією, можуть не впоратись з нею.

У нашій державі статистика ведеться у якомусь малопридатному стані, але якщо все ж звертатись до неї, то у відсотковому відношенні самогубство частіше вчиняють діти, чиї батьки знаходились у стані розлучення або були розлучені. Це означає, що його часто супроводжують інші проблеми: психологічна травма, смерть близьких людей, хвороба когось із рідних.

Батьки повинні розуміти, що дитина в соціумі завжди переживатиме проблеми. Це нормально. З часом ми усвідомлюємо, що жодне оточення не зобов’язане нас любити, але любові від батьків ми очікуємо завжди, адже це дає нам відчуття опори. І якщо ми розуміємо, що сім’я не може нас цим забезпечити, коли ми найбільше потребуємо, саме тоді земля летить з-під ніг. І відсутність цієї підтримки, любові, може також змусити дитину до страшного кроку.

Як зрозуміти, що дитина готова вчинити самогубство

Якщо говорити про причини суїциду, то їх може бути декілька. Найперше, варто відокремити види підліткового суїциду. Один з них – демонстративний, який ми часто також називаємо маніпулятивним. Дитина, намагаючись досягнути певної мети, отримати користь чи вигоду, може у такий спосіб погрожувати батькам чи друзям. Зокрема цей вид суїциду є поширеним серед закоханих.

Другий – скоєний у стані афекту, коли дитина не може контролювати емоційний стан, у якому знаходиться на даний момент.

Останній – дійсний, справжній суїцид. До нього підліток готується.

Усі три види є небезпечними. Навіть, якщо є дитина вдається до маніпуляції, це не означає, що вона не наважиться здійснити самогубство. У стані емоційного збудження дитина просто себе не контролює, тому і може здійснити такий крок. Справжній суїцид часто пов’язують із депресивними станами. Останній батьки можуть розпізнати: слідкуючи за поведінкою дитини, можна помітити чи перебуває вона у стані депресії.

Також можна помітити схильність дитини до такого явища як самогубство. Зокрема, мові підлітка притаманне відчуття безнадійності. Він/вона кидає такі фрази: «Я не знаю для чого мені далі жити», «Я сподіваюся, що якщо мене не буде, вам всім стане легше». Треба звернути увагу на будь-які словесні висловлювання, які виражають її внутрішні думки. У такому випадку необхідно звернутися до фахівця для додаткової консультації.

Друге важливе явище, за яким можна розпізнати готовність дитини до суїциду – це впорядкування своїх справ, наприклад, акуратно поскладений одяг, але у випадку, якщо раніше така поведінка була їй непритаманною

Доволі часто такі діти ведуть щоденник. Батьки, у яких сталось таке горе, знаходять особисті записи. Це показує, що дитина вчасно не мала кому розповісти про те, що її турбувало, боліло.

Важливо, що ніхто не знає, коли для підлітка настане та остання крапля, що переповнить чашу. Дитина може ходити з такими думками, перебувати у пригніченому настрої, але в певний момент невчасне сказане слово може стати поштовхом, коли вона вирішить, що усе – досить!

Потаємні знаки порятунку

Згідно зі статистикою, у 8 з 10 випадків потенційні суїциданти намагаються дати оточенню зрозуміти, що вони можуть наважитися на самогубство.

Проблема полягає у тому, чи готове оточення це зрозуміти і «відчитати». Те саме словесне висловлювання, зацікавленість питаннями життя і смерті, містицизмом, належність до певних молодіжних субкультур, що цікавляться потойбіччям, містикою й можуть свідчити про те, що дитина потребує певних відповідей.

Зокрема, варто звернути увагу на впорядкованість справ. Відомий випадок, коли підліток вчинив самогубство, але при цьому батьки могли цьому завадити. Перед самим суїцидом дитина відвідала усіх родичів і попрощалась з ними. Проте сам факт таких дій став відомий уже на похороні. Фактично, така поведінка була своєрідним криком. Можливо, часто такий крик є тихим, нечутним для інших (як уві сні, коли вам здається, що кричите, а звуку немає).

Вправи які допоможуть подолати аутоагресію:

Колаж із достоінств

Дорослий пропонує дитині виготовити список своїх достоїнств, використовуючи тексти і фотографії з газет і журналів. Їх потрібно вирізати й акуратно наклеїти на великий папір

Гострий діалог

Надання можливості висловити свої почуття в безпечних умовах, зняття психоемоційного напруження.

Дорослий пропонує дитині уявити, що на порожньому стільці сидить людина, яка викликає у неї найбільше агресії на даний момент. Дорослий стимулює дитину посваритися зі своїм уявним опонентом, висловити йому все, що хотілося б сказати. При цьому дитина має відповідати сама собі від імені уявного співрозмовника. Тобто дитина говорить і за себе, й від імені тієї людини, до якої відчуває злість, ненависть, гнів. Переорієнтація на інші цінності (використовується у ситуації, коли спонукою до самогубства є втрата)

Коментарi