• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Виховна робота
• "День пам'яті та примирення"

Матеріали до відзначення Дня пам’яті та примирення (8 травня) та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня)

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.

Ключові позиції

Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.

Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику.Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.

Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже шість років і ми не маємо права програти, бо, як і 75 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.

Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х, напередодні глобального конфлікту.

День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом “Ніколи знову” замість екзальтованої маніпуляції під гаслом “Можєм повторіть”. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.

Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи (нацисти і комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння використовувала у власних цілях “українське питання”. Однак єдиним справді українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди і організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних систем. До таких організацій, зокрема, зараховують і Українську повстанську армію.

Історія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.

Завершення Другої світової війни, на жаль, не звільнило світ від тоталітарних режимів.Наприклад, той самий комуністичний Радянський Союз скористався із перемоги над нацизмом і укріпив свої позиції у світі. Він проіснував аж до 1991 року і за цей час був ініціатором або причетним до численних злочинів (геноциди, військові інтервенції, каральна психіатрія, розробка та використання заборонених озброєнь тощо).

Гасло інформаційної кампанії: “1939–1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

Історична довідка

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття.

У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема, Голокост), а також уперше і востаннє використана атомна зброя. До армій ворожих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 мільйонів осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновниць) і сформовано нову систему міжнародних відносин.

Шлях до розв’язання війни був відкритий Пактом Молотова–Ріббентропа: 23 серпня 1939 року. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав змогу безперешкодного вторгнення в Польщу. СРСР розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

Український вимір Другої світової не обмежувався боротьбою Вермахту та Червоної армії на українській території, адже українців торкнулися кілька воєн:

1) німецько-польська 1939–1945 років (у 1939-му регулярна, а потім – підпільна);

2) польсько-радянська 1939 (неоголошена, відома як “Визвольний похід в Західну Україну”);

3) радянсько-румунська 1940–1945 (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину 1940-го, потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни);

4) німецько-радянська 1941–1945 (регулярна та підпільна, теж відома як “Велика Вітчизняна”);

5) німецько-українська 1941–1944 (підпільна);

6) радянсько-угорська 1941–1945 (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської);

7) польсько-українська 1942–1947 (підпільна);

8) радянсько-українська 1939–1954 (підпільна).

Всі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, стали її відгалуженням і продовженням. Також до українського виміру війни входить участь українців в бойових діях поза Україною (наприклад, у радянсько-фінській “Зимовій війні” 1939–1940) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком Другої світової внаслідок проголошення незалежності Карпатської України почався україно-угорський конфлікт 1939 року.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року з німецьким вторгненням в Польщу. 110–120 тисяч українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тисяч із них загинуло протягом першого місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу: із заходу нацистськими військами, зі сходу – радянськими.

СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили на допомогу німецьким в Польщу та окупували Західну Україну і Західну Білорусь. Два роки Москва була союзницею Берліна.

Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 року німецьким вторгненням у СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху. Вигнання нацистів розпочалося восени 1943 року і завершилося наприкінці 1944-го. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75 % всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним із найжорстокіших у світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням “добровільних помічників” із числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 мільйона українських євреїв і 20 тисяч ромів.

Україна на завершальному етапі війни. Вся правда про Акт капітуляції Німеччини

Після вигнання нацистів і їхніх союзників з території України, Червона армія, в складі якої перебували й українці, здійснила низку наступальних операцій вже на території Європи. Серед них: Белградська (1944 рік), Будапештська (1944–1945 роки), Вісло-Одерська (1945 рік), Віденська (1945 рік), Берлінська (1945 рік), Празька (1945 рік).

Під час Яссько-Кишинівської операції 1944 року і наступних бойових дій радянські війська розбили 18 дивізій противника, вигнавши німецькі угруповання з Румунії. У ході визволення Польщі було розгромлено понад 170 німецьких дивізій. Однією із завершальних стратегічних операцій на європейському континенті стала Берлінська операція радянських військ, коли останні захопили столицю Німеччини. Ця операція тривала 23 дні – з 16 квітня по 8 травня 1945 року, впродовж яких радянські війська встигли просунутися на захід на відстань від 100 до 220 км. Зокрема, для штурму Берліна радянське керівництво спрямувало війська 1-го, 2-го Білоруських і 1-го Українського фронтів. У ніч на 1 травня 1945 року лейтенант Олексій Берест разом із Мелітоном Кантарія та Михайлом Єгоровим встановили прапор Перемоги над райхстагом.

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 02:41 7 травня 1945 року. На вимогу представника СРСР генерала Івана Суслопарова США та Велика Британія погодилися відкласти її публічне оголошення, щоб Радянський Союз зміг підготувати іншу церемонію в Берліні (Сталін прагнув підписання капітуляції саме в захопленому ним Берліні). В СРСР на інформацію про капітуляцію 7 травня наклали заборону. Причина – Суслопаров підписав акт, не маючи директив із Москви. Інструкція з Кремля на той час не прийшла.

8 травня 1945 року о 22:43 за центральноєвропейським часом або 9 травня о 00:43 за московським у берлінському передмісті було підписано другий Акт про капітуляцію Німеччини.

Попри двічі підписаний акт, на фронті все ще тривали бої. Так, останні групи німецьких військ в Австрії було ліквідовано тільки 19 травня.

“Наш підрозділ вже захопив резиденцію Гіммлера. Ми розташувалися у підвальному поверсі. До нас спустився комбат і начальник штабу. Весь підрозділ вишикували. Запитали, чи є добровольці підняти прапор над райхстагом? А хто захоче ризикувати своїм життям в кінці війни? Командир розвідки наказав Єгорову та Кантарії вийти зі строю. Очолив групу лейтенант Олексій Берест. Мілетон Кантарія став протестувати, але вибору не було: або вперед на райхстаг, або військовий трибунал. Їм вручили прапор у чохлі. Замполіт батальйону 24- річний Олексій Берест був високого росту, здоровенний, йшов попереду і прокладав дорогу прапороносцям. Він першим піднявся на дах і витягнув туди Єгорова та Кантарію. Троє людей встановлювали прапор над райхстагом. Це сталося 30 квітня 1945 року приблизно о десятій вечора”.

Зі спогадів Петра Савича – учасника штурму райхстагу

“Як би не розгорнулися події, – українці добре знають, де їх місце в страшних і рішучих перипетіях світової драми, що надходить в жахливій грозі і бурі воєнній. Ми – разом з Францією, Англією і Польщею… ми знаємо, що боротимемося за правду і справедливість, за право нашого власного народу на державну самостійність”.

Газета “Тризуб”. Париж. Вересень 1939 року

Внесок українців

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 року СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945-го означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще кілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 року, а окремі сутички – до 1960-х

.Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше 7 мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА) – разом понад 7 мільйонів осіб. Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тисяч стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тисяч українців і до 50 тисяч було мобілізовано до армій союзників Третього Райху.

Наслідки

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Найтяжчі – демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Демографічні зміни такого характеру відбулися внаслідок взаємодії багатьох чинників: мобілізації значної частини чоловічого населення та їх масової загибелі; депортацій 1939–1941 та 1943–1945 років; загибелі мирного населення на теренах воєнних дій; евакуації у тилові регіони СРСР на початку війни; масового знищення нацистами та їхніми союзниками значної кількості військовополонених і цивільного населення; депортацій працездатного населення на примусові роботи до Німеччини; жорстокого протистояння сил руху опору в німецькому тилу; високої смертності під час окупації від голоду та хвороб; значного зменшення народжуваності тощо.

Сукупні демографічні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються у понад вісім мільйонів осіб. За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30% населення, Галичина – 22%, Волинь і Полісся – 12%. Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду республіці знадобилося близько 25 років. Водночас Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України практично зникли такі національні меншини як німці, кримські татари, українські євреї. Натомість кількість росіян із довоєнних 4 мільйонів за перше повоєнне десятиліття зросла до 7 мільйонів осіб.

Внаслідок війни змінився також етнічний баланс населення українських міст. У містах Сходу та Півдня України посилився й укріпився російський елемент, натомість у містах і містечках Центральної України українці стали домінуючим етносом після винищення нацистами євреїв, а на Західній Україні українці замінили в містах репатрійованих поляків, румунів, чехів, угорців і знищених євреїв.

Суперечливими є статистичні дані щодо матеріальних збитків України внаслідок Другої світової війни. Зокрема, за повоєнними підрахунками, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств.

Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР. З метою створення могутнього військово-промислового потенціалу на сході СРСР під гаслом “Все для фронту! Все для перемоги!” більшовики вивезли з України 550 промислових підприємств, майно і худобу тисяч колгоспів, радгоспів, МТС, десятки наукових і навчальних закладів, осередків культури, історичні цінності. Виїхало майже 3,5 мільйона жителів республіки – кваліфікованих робітників і спеціалістів, науковців, творчої інтелігенції, які віддали трудові й інтелектуальні зусилля в розвиток воєнного й економічного потенціалу СРСР.

У підсумкових звітах Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам СРСР на території УРСР у результаті війни у 1946 році була офіційно оприлюднена цифра у 285 мільярдів карбованців. Згодом, у зведених даних щодо матеріальних втрат, яких зазнала Українська РСР станом на 1 квітня 1945 року зазначено цифру у 353 422 мільярди карбованців. Збитки, нанесені Криму, Волинській, Дрогобицькій та Станіславській області, державним підприємствам, громадським організаціям союзного значення не було враховано. Сучасними дослідниками (Інститут історії НАН України) збитки України, отримані внаслідок війни, оцінюються в понад 450 мільярдів. Слід також говорити не тільки про прямі збитки від ведення бойових дій, а й, наприклад, про кількість евакуйованих підприємств до Німеччини напередодні відходу німецьких військ.

Довідка про мак пам’яті. Квітка маку в українській традиції

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. Ця квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: “Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає...”.У відомій пісні “Ой, ти, Морозенку, славний козаче”, мак згадується поруч зі смертю козака: “…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко в неволю попався…” Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

З народної творчості мак у такому символічному значенні перейшов у художню літературу. В Івана Франка: “Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе”. Легенду про мак обробив і Михайло Стельмах у творі “У долині мак цвіте”: “…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…” Одна із героїнь роману Олеся Гончара "Прапороносці" гине в долині червоних маків.

Коментарi